Останнім часом на особистих духовних консультаціях та у психотерапії я помічаю, що проблема труднощів у стосунках у людини пов’язана з тим, що в неї в душі — “діра”, немає основи, на яку можна спертися, впустити любов — часто тому, що вона не змогла “присвоїти” (помітити й прийняти) любов зі свого минулого, найчастіше від батьків.
Так, наші батьки не були ідеальні, м’яко кажучи. Але багато хто з них усе ж таки нас любив — по-своєму, як умів.
Нам важливо це помітити й закрити дефіцит.
Цей процес важливий не лише для зцілення минулого, а й для здатності будувати здорові стосунки в теперішньому. Поки всередині є переконання, що любові не було, людина може або відчайдушно шукати її, не відчуваючи насичення, або не довіряти навіть тим, хто поруч.
Повернення до неприсвоєної любові — це спосіб відновити контакт з опорою, з відчуттям «я був(ла) важливий(а)», а отже — зміцнити самовартість і внутрішню стабільність.
Присвоїти любов з минулого — означає повернути собі життєву силу, яка була поруч, але не була засвоєна. Це особливо важливо при травмах емоційного відкидання, дефіциту тілесного контакту, суворого виховання, емоційно холодних, функціональних батьків — коли любов давалась у складних для розпізнавання формах: через їжу, через контроль, через мовчазну присутність. Дитина могла не впізнати любов, бо її нервова система була в стресі. А тепер доросла людина може повернутись туди — з новими очима і новим серцем.
Це особливо необхідно тим, у кого є відчуття внутрішньої порожнечі, емоційної ізоляції, труднощі з довірою, болісна потреба в любові «тут і зараз» — ніби без неї неможливо дихати. Часто за цим стоїть не просто брак любові зараз, а неприсвоєна любов тоді.
Коли ми повертаємось у минуле — не щоб страждати, а щоб помітити добро — це змінює всю систему. Ми починаємо відчувати, що любов була, і це дає коріння. Прийнявши її — ми стаємо дорослішими, ціліснішими. І можемо, нарешті, впустити любов теперішнього.
На щастя, ми можемо це полагодити. Ось що нам потрібно:
- Почати помічати прояви любові, які були, але не були сприйняті.
- Поступово навчитись присвоювати їх — робити своїми, зігріваючими, живими.
- Відкритися тому, що є зараз — навіть якщо це не в тій формі, в якій хотілося б.
🌱 ЩО ТАКЕ «ПРИСВОЇТИ ЛЮБОВ»
Це не означає раціонально сказати: «Ну так, вони ж щось робили».
Це — відчути: так, мене любили, неідеально, криво, на своєму рівні, але все ж таки любили.
Це як відігріти застигле насіння в собі — і дати йому прорости.
ОСЬ ВПРАВИ, ЯКІ ВИ МОЖЕТЕ РОБИТИ:
- Маленька ретроспектива
Мета: почати бачити, що любов усе ж таки була, навіть якщо в дивній формі.
Інструкція:
- Візьми ручку і папір.
- Намалюй три стовпчики:
- Хто: (мама, тато, бабуся, сусідка, учитель…)
- Як проявляли любов: (варили суп, сварилися «із турботи», дарували цукерку, чекали з роботи, питали…)
- Як я тоді це сприймав(ла): (не помічав(ла), злився(лась), відкидав(ла), не вірив(ла)…)
Потім додай четвертий стовпчик: - Що я можу побачити тепер?
(«Тато просто не вмів обіймати, але він лагодив мені велосипед», «Бабуся сварилася, але завжди прасувала мені речі»…)
👉 Робіть без осуду себе за «не бачив(ла)». Ти просто не міг(ла) тоді. Але можеш зараз.
2. Практика асиміляції любові з минулого
Мета: допомогти собі відчути цю любов — так, ніби вона входить у тебе тепер.
Інструкція:
- Заплющ очі.
- Уяви когось, хто колись хотів тобі добра. Навіть трохи.
Уяви, як ця людина робить щось для тебе. Не словами, а жестом, дією (дає яблуко, обіймає, мовчки дивиться з добром).
Уяви, що ти — тодішній(я) — приймаєш це. Не відсторонюєшся, не захищаешься. Просто береш.
Відчуй: що відбувається в тілі, коли ти дозволяєш собі взяти?
👉 Це можна робити по одній людині на день. Або з однією дією. Головне — відчути, а не згадати.
- Любов від світу. Природа, люди, Бог.
Мета: навчитися бачити потік любові, який не в словах — а в тому, як життя до тебе ставиться.
Інструкція:
Кожного вечора протягом 7 днів записуй у щоденник:
🌳 Що зробила для мене природа? (небо було гарне, птахи співали, свіже повітря, сонячний промінь зігрів…)
👫 Що дали мені інші люди? (усміхнулись, пропустили в черзі, подякували, підтримали поглядом…)
🙏 Що дав мені Бог / Життя / Всесвіт? (встиг(ла) на автобус, знайшов(ла) відповідь, прийшла потрібна думка…)
Важливо: навіть якщо це дрібниця, запиши. Це — тренування бачити прихильність.
👉 Через 7 днів перечитай усе. Це дасть внутрішній переворот: «Мене люблять. Мене підтримують. Життя за мене». - Практика вирощування рецепторів любові
Мета: не просто помічати любов, а впитувати її в тіло.
Інструкція (можна в будь-який момент дня):
- Зупинись.
- Подивись на щось гарне (квітка, світло у вікні, обличчя дитини…).
- Дозволь собі сказати: «Це — для мене».
- І вдихни це тілом, як аромат.
(Можна навіть прикласти руку до грудей: «Я п’ю це серцем».)
👉 Це активує тілесні «рецептори» прийняття — ніби ти заново вчишся відчувати, що тобі дають.
- Молитва або внутрішня фраза: «Я дозволяю собі взяти любов»
Мета: розімкнення старої внутрішньої установки «мені не можна».
Молимось так:
«Господи, допоможи мені дозволити собі взяти любов.
Ту, що була. Ту, що є. Ту, що буде.
Хай моя душа впізнає її.
Хай моє тіло навчиться приймати її.
Хай я більше не закриваюся від прихильності світу.
Я частина цієї любові. Я можу її впитувати».
І промовляємо (або молимось) 15–20 хвилин щодня.
Через кілька днів ти відчуєш, як щось починає впускати.
Якщо в минулому були великі образи або відсутність любові — це не привід не брати ту, що є зараз.
Потрібно паралельно і зцілювати минуле, і вчитись брати зараз — навіть обережно.
Тоді серце почне відкриватися. Поступово. Потроху.
(Хто не може самостійно — приходьте на індивідуальну роботу.)
Нехай Бог вам допомагає! 🙏❤️